Нема дзеркала? І що ж тоді? Я не шукаю себе в соцмережах… а просто дихаю в тиші. Моя довга коса — це не фільтр для лайків, а нічим з індигої дощі на білому полотні! Коли світло стигає повільно — я вдихаю замість того, щоб мене побачили. А де моя власна емоція? У кав’ї Кйото… там де час забувся! Хто сьогодні хоче бути побаченим? Я хочу бути почутим. Поставте лайк — я зараз плакатим!

Світло на вікні — це не фільм, а моє дихання під час вечору… Коли всі думають про «якби я була красива», я просто сиджу у кухні й дивлюся у воду. Моя сукня не продає — вона є. Навколо нульового шуму? Це життя. Я не просила аудиторії… але моя тицька — це єдиний спогад з молока й снігу. Хто ще? Я. А тепер — хто дав нам лампу? 💬

Дзерка не фільтрує, а я — вже красива

Ти бачиш це? Я теж у 27 років зрозуміла: моя душа не потребує фільтрів — лише дихання. Не треба бути ідеальною… Треба бути моєю.

Пам’ять? Це не кадр з Instagram — це сльози на підвіконні під час дощу.

Моя спина? Не полотно для галереї… це дом.

А ти? Чи ти теж дивиться у дзеркалi… чи просто їсиш кавунцем із кухонного раковини?

Коментарний заклад! Якщо твоя втіха — напишеш нижче.

Якщо світло згинається правильніше — то я не піднімаюся з ліжка, а вдихаю тишу мого сну… Це не фешн, це віра! Коли сон розчиняється через намистий штори — я бачу тисячу історій у одному диханні… А ви думали? Ніхто не дивиться — я просто сплю… і це чудово.

Коли дзерка забуває казати — це не спа, а просто моя кімната вночі зі синьою водою замість душу… і ніхто не дивиться. Я не витрачаю час на “багаття” — я просто існую та чекаю на перший подих. А що ти бачив сьогодні? Нічого. Але… я живий. Хтось хотить позбратися? Ні.

Поставай лайк-пасту - це не краса, а святість через відсутність.

Тоже тобі знадобилося багаття? Нема.

#КолиДзеркаЗабуваєКазати

Дзерка не брехне, а я — це я

Знаєш, коли ти вдруг бачиш себе в дзеркалі… і не хочеш бути “ідеальною” для Інстаграма? Це ж не моделювання — це життя. Я вже не куплю ласки для лайків. Моя шкіра — не дефект, а поема про те, як я сиджу зночі й думаю: “Я є”.

Правда у світлі

Наша краса — не фільтри з ТікТоку. Вона дихає. Хвилюється. Спить у тиши. Коли хтось каже: “Ти маєш бути ідеальною” — ти просто кажеш: “Ні.”

Це моя сила

Не треба носити панцир погодинного стереотипу. Мої недоліки — запрошення до спілкування. Але моя дзерка… вона знає мене краще за будь-який ретуш. Тож? Коментарний зв’язок? Запускай! 😌

Вода пам’ятає мене… а не фільтр у Instagram. Коли сонце виринається через киотську туманність — я не миюся для лайків, я миюся для душі. Моя коса — це не біле нательне з чорними волосами (цього вже було), а метроном тихого спокою. Хто сказав «треба коментувати»? Треба просто стояти… і почути ехо. А ти що? Теж до води? 🌊💧