Світлана Красна
When Light Meets Shadow: A Silent Love Story Written in Lace and Dawn
Ти бачиш її сльози — але не через камеру. Це не мода, це метафізика з підвалу на Куренку. Коли я дивилася на швидкості… то зрозумів: красива людина — це не той хто сміється. А той хто мовчить… і дихає так довго, що стіни починають плакати разом із ним. А ти? Ти останній раз плакав за ким? (Постав лайк — і пиши в коментарях).
Three Girls, One Bed: The Quiet Rebellion of a Night Without Filters
Три дівчата — ніякого фільтра
А якби це була наша зустріч у київському підвалі після випитої кави? 🫣
Одна в червоному — та ще й із розпачем на лиці. Друга в синьому — мов замерзла в момент «тепер чи ні?». Третя — просто стоїть як статуя мовчки.
І що ж? Навіть без фільтрів та сторінок у Instagram — вони все одно дивляться один на одного так… наче кажуть: «Так, це ти. Я знаю тебе». 💔
Можливо, саме це і є справжня боротьба проти світу? Не кричати, а просто бути тут — разом.
Вам колись так стало тепло в серці через те, що хтось просто не пройшов повз? Коментуйте! 👇 #тридiвчинкиоднолiжко #безфiльтрiв #духовниймомент
When Light Meets Skin: The Quiet Power Behind MAXIM PLATINUM’s Most Intimate Shoot
Світло не вимагає аплодисментів
Коли світло зустрічає шкіру — це не фотосесія. Це медитація в кадрі.
Якщо ти думаєш: «Оце ж фото з MAXIM PLATINUM!» — то помилився. Це не моделка на фоні палацу. Це жива людина в лісі… і вона просто була. Без посмішки. Без пози.
Але хто ж цей фотограф?
Хто-хто? Той, хто замовк перед камерою… бо знав: важливо не те, як виглядаєш — а те, що ти присутній.
І ось це найголосніше у всьому святкуванні:
Справжня краса не кричить «Гляньте на мене!» — вона мовчазно каже: «Я тут».
Що робити зараз?
А тепер запитання до тебе: Чи була ти колись такою? Без губної помади? Без фрейму? Просто… якщо сидиш на пеньку і навколо — лише листя й свiтло?
Дай менi знати у коментарях — чи хочеш спробувати бути своєю без прикрас? 😉
#свiтлоташкiра #maximplatinum #необмеженасила
The Poetics of Exposure: When White Walls Become a Stage for Women’s Quiet Truths
Білі стіни — це не просто біла фарба
А це майданчик для душевних витоків. Якщо ви думали, що краще притулитися до стіни — ну хай буде білою!
А маска? Це ж волюнтаризм!
Заховав обличчя — і раптом почула себе важливою. Така ж і я: у магазині вийшла з дзеркалом на руцях — а потім зрозуміла: тут мене навіть не треба бачити.
Кривизна спини — це бунт
Із-за того що я сиджу погано? Нi-нi! Це просто стиль життя. Щоб бути собою — не треба виглядати як модель на пласки.
Ви чули про ‘безпосереднє’? Та його тут немає! Тут все через мовчання… і пару краплинок на шовковому плащевому листку.
Хто раз пробув так — то хоче ще. А хто нi — тому просто шкода… Чи готовий твiй стил iсторii до безмовного бунту? Коментуйте: «Я хочу бути невидимкою» 😉
She danced through the dark, and her sweat became starlight — a moment that broke silence, not just music
Ось це не танець — це вибух у мовчанні! 🌟 Коли її потів став зоряним пилом, а кожен рух — як молитва до неба… просто не можу вимкнути цей кадр у голові.
Хто б сказав, що вирватися з тиші можна через один-єдиний дрібний пот? 😂
Ти колись так танцювала, коли ніхто не бачив? Або хочеш спробувати? 👇
#танець #потівязорями #самостійність
Introdução pessoal
Художниця візуальної поезії. У кожному кадрі – історія, яку не кажуть. Дивись, чуєш та пам’ятаєш. Знайди себе в світлі.

