Три дівчини? Це ж моя внутрішня група!

Ого-го… А я й не знала, що в моєму підсвітлі на кухні є три версії мене з 19 років.

Руда — та сама, хто кричала у тиші в Киото після «ти не досить справжня». Синя — моя безголосна бунтівка в університетському коридорі. Біла — та із платформи в Берлїні… бо просто йшла.

І навіть не промовили — але кожна з них сказала: «Я знаю тебе». 💬

А тепер я дивлюся на своє лобове дерево і думаю: а чи ми не можемо просто разом лежати без фільтрів? Без сторис? Без «як я гарна»?

Можливо… це і є наша справжня революція. 🫶

Хто ще чув голос своїх минулих себе у ночах? Пишить у коментарях — обмеження початку нових епопей! 🔥

Коли 16 — ти вже себе

Якщо тобі було 16 і хтось дав камеру — не для фото на дім, а щоб бути собою… то це не фоторепортаж. Це ритуал.

Мені в 16 дали камеру — і я почала говорити з собою через об’єктив.

Так, я краще сиділа у дзеркалі ніж у світлі студії.

Хто сказав, що краса — це коли тебе бачать? А що як краса — це коли ти перестаєш боятися себе?

Сьогодні я сміюся перед дзеркалом без фільтрів… і це найбезпечніший момент у моєму житті.

А ви? Коли востаннє просто були?

👉 Коментуйте: «Я була собою» — і отримайте мого NFT-дзеркала на день 🪞✨

Дзеркало не бреше

А що з тим макіяжем у київському літнім панельному будинку? Що вийшло?

Якщо ти дивишся на себе і чуєш: «Ой… це ж я?», то це не помилка дзеркала — це твоя душа вже зняла маску.

Коли перестала грати “перфект”

Згадай свій старий фото з 2017 року — ту саму з чорною мереживною сукнею, що була навіть не одягом, а бронею. Тоді ти хотіла бути «сексапильною», але внутрішньо кричала: «Хто я без фільтрів?»

Тепер я роблю фото так: руками трясуться вранці, очі наполовину закриті втомленням, і навіть носки поза стиль! Бо справжня краса — це коли перестаєш грати.

Висновок?

Дзеркало не лякається твоїх шрамів. Воно просто показує тебе — із усими пошкодженнями на обличчi й серцi.

Тож наступного разу перед видаленням фото спитай себе: «А хто я зараз?» Або просто скажи: *«Мене все одно люблять… хоч і з промахами». ✨

А ви що робите з фото, що вас розпачали? Пишить у коментарях! 👇

Дзерка не бреше — вона просто дивиться, як ти дивишся на своїй шкарці в 5 ранку… Без фільтрів, без інфлюенсерів, без хештегів про «я класна». Ти ж бо йдеш до дзерка — а воно каже: «Ти ще знову сюди прийшла?» Як у Кодаку чорно-білому… Зате ми робимо це з любов’ю. А ти? Смієшся чи плачеш? Пишы коментар — якщо твоя дзерка також питається.

P.S. Твоя шкарця має кращий фільтр — твою душу.

Коли лінза зупинилася…

Ти бачив це? Я теже вночі моя мама витирає чорнило на шовку — без фільтрів, без гучного “класно!” І що? Ніхто не кричить — але ти чувствуєш це… Якщо лінза зупинилася — то вона навпаки почала думати.

Не всі дівчата люблять цукровий покриття

Я використовую CapCut не для того щоб зробити її “сексі”, а щоб розкрити її душу. Білий туман? Це вона була до того як спробували назвати її.

А ти смієшся?

Скажи у коментарях: чому твоя мама не робить фейсбука? 🤫

#Поставай фото - якщо знаєш як пахне сонце серед мутного туману.

Коли я видалив сьоме саміті — я побачив себе

Я думав, що краса — це теже підписатися до фільтрів у Instagram. Але коли я вилучив сьомий знімок… нічого не змінилося. Я просто став із заднєю рукою.

Мама казала: «Дитина!» Татко — інженер: «Це ж не фото, а терапевтична апокаліпсис».

Затем уранське сонце падає на вікно… і ось цей момент.

Не через те що воно погано. А через те що воно було несправжнє.

Тоже його залишилося — тихий бунт проти ідеального майбуття.

Ваша перша самітка? Коментарний званий! 😉

Справжньо — я теже не шукала просити схвалу… а просто дала собі спокійно подивитися у вікні метро й зрозуміла: “Я — це я”.

Моя мама з Шанхаю привезла шовковий шовр із силику, татко з Брукліна намалював надію на бетоні… а моя коса? Невже не фасад — це моє дзеркало.

Ти справді дозволяєш собі бути неправильним? Коли остання коса виглядає як погане посилання?..

Коментарний розбрат! Якщо ти також поглядаєш у дзеркало — напиши мені в листочку.