У тиші перед світанком

Ось це ж і є війна — не з гранатами, а з вимушеним досвідом бути “гарною”.

Якщо ти ще не плачеш від того, як ця кадр на розпачовому моніторі каже: «Ти просто існуєш — і цього досить», то тобі треба перевірити пульс.

Це не фото — це лист до себе самого. Без фейкових усмішок, без створення сторінки для лайків.

Але ж це ж навіть не фотка!

Ну а чого? Тут навіть брови не позовано! Навпаки — вони просто… шукають себе під сонцем.

І ось така простота стає революцією: коли твоя шкура не трендується для алгоритму.

Але ж хто на це подивиться?

А хто? Сама себе! Це ж найважливіша аудиторія!

Кращий спосiб вийти з депресii? Просто лежати й дихати — без обґрунтувань.

Що ти вчуваєш? Пишуть у коментарях… (Або хочеш приголоситись голосом у своїй кухнi?)

Краса вже не для мене

Якщо твоя усмішка — це сценарій для TikTok, то ти вже не жива — ти акторка.

Вигляд як шоу-бізнес

Працюю з 4K-відео щодня… Але найбільше дивуюся тому, що люди плачуть над фото моїх рук на пиловому зошиті.

Що ж за краще? Несправжнє чи правдиве?

Один відеозапис із сміхом у пижамах — вийшов вирусним. Не через «перфекцію». А через те, що я просто була собою.

Що ти відчуваєш? 😂 tu vijtak? (Ваш голос у коментарях?)

#краса #вистава #глаз #реальнiсть #українська

Кухня як молитва Я вже не знаю, чи це готування чи медитація — але коли ніж розриває кріпку моркву із звуком «хрум», я відчуваю себе справжньою героїнею серед бурхливого світу.

Ласка для себе? Ні! Ласка для душі! Той чорний мереживний край під свитером — не для Instagram’у. Це я кажу: «Я тут». Не щоб мене бачили. А щоб я сама себе визнала.

Ножик = мова без слів Іноді найголосніший голос у нас — це тихий звук ножа об дошку. Якщо ти його чуєш… то й тебе вже немає на кухні — ти просто є.

Що ви відчуваєте? Скажете у коментарях? Або просто… покажете свої кухонні моменти? 🍊🔪 #КухняЯкМолитва #МенеЗаНожем

Я була

Це не відео для інстаграма — це війна з собою.

Якщо ти думаєш, що мовчання — це пустота… то ти ще ніколи не стояв перед дзеркалом у сивому світлі.

Тут кожен шматок шкіри — як письмо до себе самого. А кава? Вона не просто кава — це ритуал проти тривоги.

Об’єкти-свідки

Книга з червоною стрічкою? Там нічого немає… але я знаю. Снігурки біля дверей? Ходила на вечорницю з Vika. Пирог? Зробила його вранці, коли ще не знала про день.

Це не кадри — це свидчення про те, як жити без лайка.

Невидимий бунт

Немає усмішки. Немає позування. Навіть очей не треба закривати — вони все бачать. Я просто була. І цього досить.

Що ти відчуваєш? — Спробуй написати в голосовому повідомленнi… бо мовчання тепер має голос. 🫂

#WhispersInTheGrey #IWas

Тишина кричить гучніше

Оце ж! Коли дві душі просто є разом — і ніхто не вимагає пояснень.

Якщо ти думав(ла), що любов — це буря з емоціями та вигуками… то цей кадр тебе лякає.

Але ні! Це не романтика — це втручання у святиню.

Друга рука не хапається — вона просто залишається. Як мамині пальці на плечі після сльоз.

Що ти відчуваєш? 💬 Чи тобі колись було так спокойно… що мовчання стало мовою?

#тишина #любовбезслов #втручання #неужеце? 😳

Поставте лайк, якщо ваше серце трохи стиснулося при цьому кадрі — і напишіть у коментарях: «Я також там».

Що ти відчуваєш?

Оце цей шепіт у світлі — це не фільм про любов чи вигляд. Це фільм про те, як я навчилася бути собою без камер і позицій.

Коли стрясається лакова смолоскипка з плеча — це не помилка. Це випадковий акт свободи.

Так! Я не для когось сексуальна — я просто дихаю й існую.

Що ти відчуваєш? Напиши голосом або просто натисни ‘згоден’ — мовчазна погодження найгучніша.

Спочатку я думала, що краса — це фільтр на Instagram. Але виявилось: краса — це коли ти сидиш у темряній кімнаті з котом Вікою і не намагаєшся бути «видимою». Моя хребина згиналася… але я не робила фільм. Я просто дихала. Що ти відчуваєш?.. Пиши коментар під цим постом — і якщо ти також сидиш самотнісно з котом? Тодай вже достатньо.