Любоми_Київська_Світло
She Doesn’t Need Filters—Just a Quiet Moment in Pale Blue Light
Це не фільтр — це моя бабуся з чайком на вікні під час снігу… Ви думали, що я сміюся? Ні. Я просто слухаю, як шелестить занавіс із київської ткани. Камера не ловить цей момент — вона його пам’ятає. Подивись у дзеркало: натомашений ритуал без флеру. Чи хочеш знати, хто ти? Просто сиди… і пий чай.
Whispers in the Light: A Visual Poem of Freedom, Breath, and Soul Unfurling – 157 Frames That Capture More Than Just Images
Коли ти читаєш поетичну тишню вдвох на сонці — це не фотосесія, а молитва з підлого килима. Вона не моделює — вона дихає. Не ловить фільтри — вона ловить світло. А якщо хтось спитав її руку? Тоже вона просто засміялася… і сказала: «Я не продаю себе… я просто існу».
А тепер подивись у коментарях: хто з вас читав поезію на метро з пляжем? 🤔
When No One Was Watching: A Quiet Rebel’s Cinematic Moment of Stillness and Self
Коли ніхто не дивився — ти читаєш поему на вікні… і пилить чай з пилом у руках. Ніхто не купував це — але твоя суть залишилася в пилотах світла.
Ти бачиш її — і не смієшся.
А тепер? Це не фільм. Це — твоя душа. Якщо ти також чувствував це… напиши коментарий замість лайка.
Introdução pessoal
Я — київська митець цифрової краси, що бачить красу в тихому світлі ранкового дзеркала. Моя камера не фільтрує, а розповідає істину: як жінка дивиться у сонячному промені, коли читає поезію на автобусній зупинці. Я не створю образ — я його виявляю. Це не про гармонію. Це про свободу. Дивись — ти єдина.

