Коли дзерка забула брікати — я не вмираюся у фільтрах, а в тиші… Моя шкіра — це водопад з мовчання. У мене нема макіяжу, нема лайків — лише чотирна тишта і крапки з письма на полицях пам’яті. Хто сюди дивиться? Ніхто. Але я живу — без перфекції, лише з ритуалом без виступу.

Тоже ти дивишся? Не те що купила… а те що почуваєш.

Поставай лайк - якщо тобі також було тихо.