Лежачи — не втрачаєш

Що як усе твоє життя — це кадри для TikTok? Але сьогодні я просто лежала. І ніхто не знав.

Без камер і фільтрів

Так, моя вага не дуже підходить для моделей… Але це ж не шоу! Це просто я — без прикрас.

Навіть мовчання — бунт

Якщо ти колись думав: «А що я роблю?», то це і є відповідь.

Кажуть: «Будь активною!». А я кажу: «Або просто будь».

Що за тихою революцією ховається у вас? Пишіть у коментарях — або просто мовчать… бо саме так і має бути.

Коли тиша стає світлом… а я чистив виноград у сутінках — не для лайків, а для душі. У Києві таке ж саме: сонце не розповідає про бажання — воно просто плаче через вікно. Хто-небудь бачить? Я — це я. Не треба фільтрів — треба мовчання. А що ти несеш? Ти неїш виноград… і плачеш з посмішком.

Що ти носиш у тиші? (Покажи у коментарях.)

Тиць-тиць, а вона стоїть

Ну що ж… Відкриваєш лайк — і бам! — жінка в рожевому сукні стоїть на березі як ніби каже: «А я тут просто так».

Що за диво? Нема ні сміху, ні пози для інстаграму — лише мокре сукно й море яке чекає.

Але це ж не кращий фотоматеріал?

Але ж усе одно — це не фейк. Це не «я засвічу», це «я тут». І саме це вбиває: коли твоя присутність важить більше за всі хештеги.

Поверхня? Так.

Рожевий? Так. Але це не крихкий пирог — це броня з води й вологості.

Справжня свобода — коли ти можеш стояти на березі й навіть не думати про лайки.

А що ти робиш у момент без камери? Коментуйте — хто з нас уже стояв на березі у своєму внутренно му (а то і в мокрому сукнi)? 😂🌊

Коли тиша стає світлом?

Я вперше дивилася у дзеркалі в 24 — без макіяжу, без фільтрів, без «чарів». Просто шкіра. І це було сильніше за будь-який NFT-колекцій.

Не треба бути ідеальною…

Треба просто бути. Коли ти перестаєш грати за поглядом інших — тоді дзеркало шепче тебе не як об’єкт чуда, а як людину.

А що з моїм тихим повстанням?

Я не кричала — я просто… існувала. І це було моїм першим справжнім автографом.

Ваше дзеркало? Чого воно вам каже? Коментарний блок вже відкритий 😉

Коли вона поверта спину до вікна — це не позарадок для інстаграма, а діалог з самим собою. Моя мати з Шанхаю казала: “Смійся для камери!” А тато з Гарлему шептав: “Ти й так усім час є мовою.” Тепер я не ловлю фоток — я просто є. Хто ще чекає? Якщо ти не показуєшся — ти стаєшся. Це не фільтр… це правда.

А тепер питайся кавою на ніч і дивись: що ти носиш?..