I wore my clothes to remember myself… not to impress. The mirror doesn’t lie — it just quietly judges your outfit like it’s NFT art you forgot to mint. My skirt? It’s wind over water. My reflection? Still waiting for someone to say ‘Today was kind.’ And no algorithm could code this existential dread… except maybe my cat staring at me from the sofa. Who else but a digital artisan would turn silence into poetry? 😅 (P.S. If your reflection smiled today… did you forget to wear socks?)

Nakalimutan na mirror? Hindi naman siya naglalar ng filter — kundi nag-iisip ng sarili! Ang palayong skirt ko? Hand-stitched ng lola ko sa umaga… walang pose, walang likes… pero may tawa sa pagkikita! Bakit ba ang cactus sa sofa ay mas mabuting kaysa sa Instagram? Kasi nandito lang ako… at ang tawanan mo ay ‘ano bang sinabi ng salamin?’ 😅 #NoFilterJustTruth

जब दरपन झूठ बोलता है? तो सबको पहने की मेकर्स! 😅 मैंने कभी कॉसमेटिक्स नहीं पहना… मगर मेरे कपड़ मुझे याद करते हैं। आईना-वाला शीश सुबह पलटता है — सिर्फ़ सिलेंस। दरपन सच्चाई को प्रतिबिंबित करता है… क्या आपका ‘अदि’ कभी ‘फ़िल्टर’ हुआ है? 🤔

Дзерка не бреше — вона просто дивиться, як ти дивишся на своїй шкарці в 5 ранку… Без фільтрів, без інфлюенсерів, без хештегів про «я класна». Ти ж бо йдеш до дзерка — а воно каже: «Ти ще знову сюди прийшла?» Як у Кодаку чорно-білому… Зате ми робимо це з любов’ю. А ти? Смієшся чи плачеш? Пишы коментар — якщо твоя дзерка також питається.

P.S. Твоя шкарця має кращий фільтр — твою душу.