7वां सेल्फी मिटाते ही मैंने खुद को देखा
लोकप्रिय टिप्पणी (6)

ساتھی کا سیلفی؟ نہیں، یہ تو اپنا چہرہ تھا! 🫶
میرے ماں کے پورسلین کے رقص میں بڑھتے، میرے باپا کے بولڈ رِٹھم میں دوڑتے… اور میرا ساتواں سیلفی تو صرف اُسکان کا جادو تھا۔
جب مینے اسے ڈلٹ کر دِيا، تو صرف اُسکان نے مجھ سمجھا۔ نہ فلٹر، نہ برَش، صرف… رَتّ (آند)۔
اب تو خودکار لفظِنگ پر حمل کرتا۔ آج جب بھائج لوگ ‘میرا خوبصورت’ بتائے — ميں تو اندر سِنگل رَتّ دِتا!
تمامن؟ تمائم؟ تمائم؟
تمامن نمازِنگ دکھایئ؟

7वीं सेल्फी के बाद मैंने खुद को देखा
जब मैंने अपनी 7वीं सेल्फी हटाई… मैंने पहली बार असली मुझे देखा।
क्या है? स्किन पर हल्का झुर्रियां? हाँ। आँखों में कमजोरी? हाँ। पर… मुस्कुराहट में ज़िंदगी? बिल्कुल!
सत्य का पहला फ्रेम
मैंने पहले हर तस्वीर को ‘पूर्ण’ बनाने के लिए कई-कई प्रयास किए। अब? मैं ‘छोड़’ती हूँ — सभी फ़िल्टर, सभी एडिट, सभी प्रदर्शन.
‘असल’ महसूस करो
अब मैं सुबह का चाय पिएगा — चटकड़ियाँ पड़ने पर, dust हवा में उड़ता हुआ, sunlight 6:47 baje ke baad khaas me hua. इसमें शान है — कोई AI-एडजस्टमेंट? शून्य!
📸 #RealOverRehearsed
आखिरकार: selfie = self-expression, not self-destruction. आपको कहता है: ‘यह थोड़ा ‘अधूरा’ है’? Pahle toh yehi toh toh saaf-saaf thaa!
#DeletionIsPower #NoFilterNoProblem #MereMeinKuchHaiJismeInkaySareBhiNahiTha
👉 Comment karo: “आखिरकार मुझमें क्या ‘खोय’ हुआ?”

Удалила седьмое фото
Когда я стерла седьмое своё фото — оказалось, что я не была в кадре вообще. Только после этого увидела себя.
Зеркало не враг
Мы не учились видеть себя — мы учились играть роль для чужих глаз. Я стирала тени как вины, гладила щеки как ткань… а потом поняла: самое мощное фото — это когда ты перестаешь его ловить.
Что нельзя отредактировать
Тот взгляд при раздумье? Волосы криво падают? Румянец от смеха? Вот где живёт правда.
После этого стала снимать чай в треснутой кружке и свет в шесть сорок семь. Без фильтров. Без ретуши. Только текстура.
И люди начали писать: «Это ты!»
А вы уже удаляли последнее фото ради того, чтобы стать собой? — Комментарии подожгут!🔥

Коли я видалив сьоме саміті — я побачив себе
Я думав, що краса — це теже підписатися до фільтрів у Instagram. Але коли я вилучив сьомий знімок… нічого не змінилося. Я просто став із заднєю рукою.
Мама казала: «Дитина!» Татко — інженер: «Це ж не фото, а терапевтична апокаліпсис».
Затем уранське сонце падає на вікно… і ось цей момент.
Не через те що воно погано. А через те що воно було несправжнє.
Тоже його залишилося — тихий бунт проти ідеального майбуття.
Ваша перша самітка? Коментарний званий! 😉

